Молитва «Вірую» на старослов’янській мові

Молитва «Вірую» на старослов’янській мові

У тиші храму, де лункі ехо молитви огортає кожного, віруючі тихо шепочуть слова, що переходять через століття — «Вірую». Ця молитва, старослов’янською мовою, не просто текст; вона символізує глибоку віру і спадкоємність традицій, які ведуть до перших християнських громадах, формуючи основу сучасного православ’я.

Молитва «Вірую» — це переклад Нікейсько-Царгородського символу віри

Слова цієї молитви резонирують не лише у стінах церков — вони мусять стати серцем кожного, хто прагне зрозуміти свою віру.

Текст молитви на старослов’янській мові:

Вѣ́рую во еди́наго Бо́га Отца́ Вседержи́теля, Творца́ неба́ и земли́, види́маго же и неви́димаго.

И во еди́наго Господа́ Иису́са Христа́, Сы́на Бо́жия, Единоро́днаго, И́же от Отца́ рожде́ннаго прежде́ всех вѣко́в.

Свѣ́та от Свѣ́та, Бога́ истиннаго от Бога́ истиннаго, рожде́ннаго, не сотворе́ннаго, единосу́щнаго Отцу́, И́мже вся́ быша́.

Нас ра́ди человѣ́ка и ра́ди нашего́ спасенія сше́дшаго с небесе́ и воплоще́ннаго от Ду́ха Свята́го и Ма́ріи Ді́вы, и бывшаго человѣ́ка.

Распя́таго же за ны при Понті́йстем Пила́тѣ, и страдавша, и погребе́ннаго.

И воскресшаго в тре́тій день, по Писа́нію.

И вознесшагося на небеса́, и сѣдя́щаго одесну́ю Отца́.

И па́ки гряду́щаго со сла́вою суди́ти живы́я и мертвы́я, Его́же Ца́рства не бу́дет конца́.

И в Ду́ха Свята́го, Господа, Животворя́щаго, И́же от Отца́ и Сы́на исходя́щаго, И́же со Отцемъ и Сы́номъ слáвимаго и покланя́емаго, глаго́лющаго проро́ки.

Едину́ Святу́ю, Собо́рную и Апосто́льскую Це́рковь.

Исповѣ́дую еди́но Креще́ніе во оставле́ніе грѣхо́въ.

Ча́ю воскресе́ніе мертвы́хъ, и жи́зни бу́дущаго вѣ́ка.

Ами́нь.

Вірую молитва українською мовою

Вірую в єдиного Бога, Отця Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого.

І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків. Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, несотвореного, єдиносущного з Отцем, через Котрого все сталося.

Що заради нас, людей, і задля нашого спасіння прийшов з небес і втілився від Духа Святого й Марії Діви і став чоловіком.

І розп’ятий був за нас при Понтійському Пилаті, і страждав, і був похований.

І воскрес на третій день, згідно з Писанням.

І вознісся на небеса, і сидить праворуч Отця.

І знову прийде зі славою судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця.

І в Духа Святого, Господа, Животворчого, що від Отця і Сина походить, що з Отцем і Сином однаково шанується і славиться, що говорить через пророків.

Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.

Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів.

Чекаю воскресіння мертвих і життя майбутнього віку.

Амінь.

Ці слова, виткані з сакральності і традицій, звучать особливо потужно під час літургії, де кожен співучий голос зливається у єдину симфонію віри.

Історичне і богословське значення

Молитва «Вірую» є фундаментом для розуміння християнства. Вона охоплює ключові догмати, які формують основи православної віри: визнання єдиного Бога-Творця, Боголюдськості Христа, а також віри у Воскресіння. Кожна фраза містить потужні теологічні акценти, важливі для віруючих у всьому світі.

Кожен, хто вимовляє ці слова, переживає з’єднання з понад тисячолітньою традицією, усвідомлюючи, що його молитва відлунює в серцях поколінь.

Використання в богослужінні

Молитва часто звучить під час літургії, перед таїнствами чи особистій молитві. Її вживання на старослов’янській мові підкреслює вічність духовної традиції та спадкоємність у вірі. Коли цю молитву вимовляють разом, відчувається єдність громади, що вшановує своїх предків та утверджує свою віру.

Молитва «Вірую» — це не просто слова, це дзеркало віри, яке об’єднує минуле і сучасне. Кожен з нас має можливість заглибитись у її сенси, знайти своє місце в цьому великому духовному просторі. Використання старослов’янської мови несе у собі цінність, яка перевершує просте порядок слів — це частина нашої ідентичності, наша віра у вічне.